ТЕОРІЯ І ПРАКТИКА ОПТИМІЗАЦІЇ ПРОЄКТУВАННЯ МОРСЬКИХ ДНОПОГЛИБЛЮВАЛЬНИХ РОБІТ
Ключові слова:
морська навігація, судноводіння, гідрографія, геоморфологія, підвищення ефективності днопоглиблювальних робіт, акумулятивний рельєф, судноплавні канали, підхідні каналиАнотація
Протягом останніх десятиліть спостерігається стрімкий розвиток ендогенної теорії рельєфоутворення у мілководних районах з акумулятивним типом рельєфу морського дна. Це створило умови для практичної реалізації отриманих наукових результатів, одним з напрямків яких є днопоглиблювальні роботи. Головною метою днопоглиблювальних робіт на морі є забезпечення безпеки мореплавства у мілководних районах на підходах до портів та вздовж судноплавних шляхів. Якщо у минулі роки проєктування днопоглиблювальних робіт (підхідних каналів, проток тощо) виконувалося за концептуальними принципами мінімізації їх довжини, то в останній час з’явилися технічні рішення щодо забезпечення сталих умов навігаційної безпеки за принципом мінімального замулення об’єктів днопоглиблення. Як приклад, можна навести патент на корисну модель України № 158155 під назвою “Спосіб визначення місця прокладання траси підхідного каналу”. Таким чином, є підстава для констатації зміни парадигми у базових принципах днопоглиблювальних робіт. Наше дослідження присвячене вирішенню проблеми оптимізації проєктування морських днопоглиблювальних робіт за рахунок впровадження наукових результатів, отриманих в рамках ендогенної теорії рельєфоутворення. Розглянуто теоретичне обґрунтування ендогенної теорії рельєфоутворення в Азовському морі, Керченській протоці і південно-західній частині Чорного моря, як підґрунтя для розробки методики врахування впливу ендогенних процесів та флюїдодинамічних структур на замулення об’єктів днопоглиблювальних робіт.
